A A A K K K
для людей із порушенням зору
Коропська громада
Чернігівська область, Новгород-Сіверський район

Інформаційне повідомлення

Дата: 09.09.2022 15:17
Кількість переглядів: 1584

про проведення громадського обговорення з питання перейменування вулиць, провулків населених пунктів Коропської селищної ради

1. Організатор громадського обговорення: комісія з питань унормування назв географічних об’єктів, об’єктів топоніміки населених пунктів Коропської селищної ради.

2. Перелік вулиць, провулків населених пунктів селищної ради, які пропонується перейменувати:

1. в смт Короп:

вулиці Гагаріна, Генерала Панкова, Горького, Жуковського, Лермонтова, Піонерська, Толстого, 1-го Травня, 50 - років Перемоги, 8-го Березня,

провулки Горького, Пушкіна, Серова, Чехова,Чкалова, Южний;

2.в селі Атюша: вулиці Московська, Першотравнева, Чкалова;

3.в селі Билка:вулиці Іллінського, Красна, Сельдимірова;

4.в селі Будище:вулиці Гагаріна, Чкалова;

5.в селі Вільне: вулиці Гагаріна, Миколи Боголюбова;

6.в селі Городище: вулиці Гагаріна, Пісочна;

7.в селі Горохове: вулиці Братів Кот, Братів Олефіренко;

8.в селі Жернівка:вулицю Гагаріна;

9.в селі Лубенець: вулицю Ватутіна;

10.в селі Лукнів:вулицю Гагаріна;

11. в селі Нехаївка: вулицю Першотравнева;

12. в селі Новоселиця:вулицю Братів Пизік;

13.в селі Оболоння:вулиці Гагаріна, Ковпака, Попудренка, Сабурова;

14.в селі Поліське: вулиці Братів Нечипоренко, Калініна, Лізи Чайкіної, Гагаріна;

15.в селі Придеснянське:вулицю Чкалова;

16.в селі Пуста Гребля: вулицю Маліновського;

17.в селі Райгородок: вулиці Гагаріна, Нахімова;

18. в селі Риботин:

вулиці Гагаріна, Горького, Зої Космодем’янської,Чапаєва, Чкалова, 8-го Березня;

провулки Гагаріна, Дворцовий 2-й;

19. в селі Рождественське:

вулицю Першотравнева;

провулок Першотравневий;

20. в селі Шабалинів:вулицю Сапожнікова.

 

3. Пропозиції та обґрунтування щодо перейменування вулиць, провулків населених пунктів селищної ради:

Пропонується перейменувати:

1. в смт Короп:

вулицю Гагаріна на вулицю Леоніда Каденюка;

вулицю Генерала Панкова на вулицю Олімпійська;

вулицю Горького на вулицю Захисників України;

вулицю Жуковського на вулицю Отамана Юркевича;

вулицю Лермонтова на вулицю Василя Нікітіна;

вулицю Піонерську на вулицю Затишна;

вулицю Толстого на вулицю Пантелеймона Куліша;

вулицю 1-го Травня на вулицю Травнева;

вулицю 50 - років Перемоги на вулицю Садова;

вулицю 8-го Березня на вулицю Левка Лук’яненка;

провулок Горького на провулок Захисників України;

провулок Пушкіна на провулок Гаврила Васька;

провулок Серова на провулок Ярослава Лопатка;

провулок Чехова на провулок Павла Тичини;

провулок Чкалова на провулок Сонячний;

провулок Южний на провулок Південний;

2.в селі Атюша:

вулицю Московська на вулицю Батуринська;

вулицю Першотравнева на вулицю Травнева;

вулицю Чкалова на вулицю Миру;

3.в селі Билка:

вулицю Іллінського на вулицю Новоселиця; 

вулицю Красна на вулицю Медова;

вулицю Сельдимірова на вулицю Гострів;

4.в селі Будище:

вулицю Гагаріна на вулицю Лесі Українки;

вулицю Чкалова на вулицю Андрія Полєвика;

5.в селі Вільне:

вулицю Гагаріна на вулицю Центральна;

вулицю Миколи Боголюбова на вулицю Лесі Українки;

6.в селі Городище:

вулицю Гагаріна на вулицю Деснянська;

вулицю Пісочна на вулицю Піщана;

7.в селі Горохове:

вулицю Братів Кот на вулицю Братів Котів;

вулицю Братів Олефіренко на вулицю Братів Олефіренків;

8.в селі Жернівка:

вулицю Гагаріна на вулицю Миру;

9.в селі Лубенець:

вулицю Ватутіна на вулицю Вишнева;

10.в селі Лукнів:

вулицю Гагаріна на вулицю Калинова;

11. в селі Нехаївка:

вулицю Першотравнева на вулицю Травнева;

12. в селі Новоселиця:

вулицю Братів Пизік на вулицю Братів Пизіків;

13.в селі Оболоння:

вулицю Гагаріна на вулицю Садова;

вулицю Ковпака на вулицю Калинова;

вулицю Попудренка на вулицю Берегова;

вулицю Сабурова на вулицю Лугова;

14.в селі Поліське:

вулицю Братів Нечипоренко на вулицю Братів Нечипоренків;

вулицю Калініна на вулицю Захисників України;

вулицю Лізи Чайкіної на вулицю Квіткова;

вулицю Гагаріна на вулицю Зелена;

15.в селі Придеснянське:

вулицю Чкалова на вулицю Анатолія Потієнка;

16.в селі Пуста Гребля:

вулицю Маліновського на вулицю Ягідна;

17.в селі Райгородок:

вулицю Гагаріна на вулицю Вишнева;

вулицю Нахімова на вулицю Садова;

18. в селі Риботин:

вулицю Гагаріна на вулицю Петра Торшина;

вулицю Горького на вулицю Шкільна;

вулицю Зої Космодем’янської на вулицю Центральна;

вулицю Чапаєва на вулицю Дружби;

вулицю Чкалова на вулицю Тиха;

вулицю 8-го Березня на вулицю Квіткова;

провулок Гагаріна на провулок Петра Торшина;

провулок Дворцовий 2-й на провулок Чернігівський;

19. в селі Рождественське:

вулицю Першотравнева на вулицю Травнева;

провулок Першотравневий на провулок Травневий;

20. в селі Шабалинів:

вулицю Сапожнікова на вулицю Вишнева.

 

Обгрунтування: приведення назв вулиць, провулків населених пунктів до українського правопису;

після початку військового вторгнення Російської Федерації в Україну актуальним є проведення політики очищення від топонімів, що звеличують, увіковічують, пропагують або символізують державу - окупанта або її визначні, пам’ятні, історичні та культурні місця, міста, дати, події, її діячів.

4. Суб’єкт, який вніс пропозицію щодо розгляду питання перейменування вулиць, провулків населених пунктів Коропської селищної ради: запропоновані нові назви вулиць, провулків  сформовані за пропозиціями жителів Коропської селищної ради, комісії з питань унормування назв географічних об’єктів, об’єктів топоніміки населених пунктів Коропської селищної ради з урахуванням рекомендацій Уповноваженого із захисту державної мови, Українського інституту національної пам’яті та його установ.

5. Строк, місце, час проведення заходів з громадського обговорення: 09 листопада 2022 року о 14-30 год. засідання за круглим столом в приміщенні Коропської селищної ради за адресою смт Короп вул. Кибальчича, 1 (сесійна зала).

6. Поштова адреса та адреса електронної пошти, строк і форма для подання пропозицій (зауважень): пропозиції (зауваження) подаються на поштову адресу: 16200, Чернігівська область, смт Короп вул. Кибальчича, 1 та на адресу електронної пошти: kpselrada@ukr.net до 01 листопада 2022 року включно.

Пропозиції (зауваження) подаються у письмовій чи усній формі, надсилаються електронною поштою із зазначенням прізвища, імені, по батькові та адреси особи, яка їх подає; юридичні особи подають пропозиції у письмовій чи електронній формі із зазначенням їх найменування та місцезнаходження; анонімні пропозиції (зауваження) не реєструються і не розглядаються.

7. Місцезнаходження та адреса електронної пошти, номер телефону організатора громадського обговорення, за якими можна отримати консультації з питання, що винесено на громадське обговорення: смт Короп, вул. Кибальчича,1, комісія з питань унормування назв географічних об’єктів, об’єктів топоніміки населених пунктів Коропської селищної ради (тел.:0465621105), kpselrada@ukr.net.

8. Прізвище та ім’я особи, що проводить заходи громадського обговорення: Басанець Наталія, голова комісії з питань унормування назв географічних об’єктів, об’єктів топоніміки населених пунктів Коропської селищної ради.

9. Строк і спосіб оприлюднення результатів громадського обговорення – до 15 листопада 2022 року, на офіційному вебсайті Коропської селищної ради.

Зазначене інформаційне повідомлення про проведення громадського обговорення з питання перейменування вулиць, провулків населених пунктів Коропської селищної ради підлягає оприлюдненню на офіційному вебсайті Коропської селищної ради.

 

 

 

Каденюк Леонід Костянтинович,
перший космонавт незалежної України

Народився 28 січня 1951– в селі Клішківці Хотинського району Чернівецької області в родині сільських вчителів. Школу закінчив зі срібною медаллю. На четвірку написав випускний диктант з української мови.

Щоб вступити до льотного училища, приписав собі ще один рік. Туди приймали з 17 років, а хлопцеві після закінчення школи було 16. Під час проходження комісії у районному центрі зізнався комісару, що для вступу не вистачає одного року. Після хлопчачих вмовлянь той подзвонив у РАГС і попросив виписати нову метрику. "Може коли-небудь ми будемо зустрічати його на космодромі з квітами. Давайте допоможемо цьому юнаку", - сказав комісар у телефон.

1976-го потрапив у загін космонавтів в групу космічної системи "Буран". Леонід Каденюк став одним з дев'яти щасливчиків. Їх обрали з кількох тисяч після 2-х місяців жорстких випробувань. Через рік закінчив Центр підготовки льотчиків-випробувачів. Отримав диплом і кваліфікацію "льотчик-випробувач". З 1979 року - "космонавт-випробувач".

З кінця 1970-х до 1990-х років проходив інженерну та льотну підготовку за програмою "Буран" як командир, космонавт-випробувач та льотчик-випробувач. Проходив підготовку як командир транспортного корабля "Союз-ТМ". Мав підготовку з проведення наукових експериментів на борту космічних літальних апаратів у галузі біології, медицини, метрології, екології, астрономії тощо. Вивчав радянські та американські космічні кораблі. Літав більш ніж на 50 типах та модифікаціях літаків.

1995-го Леоніда Каденюка відібрали в групу космонавтів Національного космічного агентства України. У цьому ж році він прийняв українське громадянство.

Полетів у космос 1997 році на кораблі "Колумбія". В польоті брав участь міжнародний екіпаж. Для цього українець пройшов підготовку до космічного польоту в NASA. На кораблі Каденюк виконував біологічні експерименти та вивчав вплив невагомості на рослини. Під час польоту Леоніда Каденюка у космосі побували тризуб, жовто-блакитний прапор та пролунав гімн Незалежної України.

2006 року Каденюк став членом комісії з питань космічної діяльності. Був радником прем'єр-міністра України з питань авіації і космонавтики. Каденюк - генерал-майор Збройних сил України.

Перший український космонавт має чимало нагород. Серед таких - ордени "Золота зірка", "За заслуги" ІІІ ст., "За мужність". Має звання почесного громадянина міста Чернівці. Леонід Каденюк - автор п'яти наукових праць і художньо-публіцистичної книги "Місія – Космос".

 

Юркевич Петро Мартинович
Військовий діяч Гетьманщини XVIII століття

Роки життя встановити не вдалося.

Першу згадку про Юркевичів дослідники зустріли в документах 1671 року. Цей рід було нобілітовано (тобто зараховано до шляхетної знаті) польською короною 1685 року. До православної шляхти, землеволодіння якої знаходилися на Чернігівщині (зокрема – в Любечі), належав Мартин Юркевич-Красовський. Одним із його нащадків був Петро Мартинович Юркевич, який досяг значних щаблів у козацькому війську Гетьманщини.

Про проходження П. Юркевичем військової служби свідчать віднайдені документи: 1740 року він значиться підканцеляристом генеральної артилерії; у 1946 – 1759 роках – отаман генеральної військової канцелярії; 1759 року йому присвоєно чин хорунжого генеральної артилерії; у 1771 – 1775 роках він – старшина генеральної військової артилерії; 1777 року рішенням Малоросійської колегії йому присвоєно чин осавула; 1780 року уже в чині полковника він отримує звання генерал-ад’ютанта і 4 січня 1787 року в цьому званні виходить у відставку (документ підписав управитель Малоросії П. Рум’янцев-Задунайський).

Саме тому, що П. Юркевич мав безпосереднє відношення до генеральної артилерії, центр матеріального забезпечення якої знаходився в Коропі, його життя наміць пов’язалося з Коропом та Рождественським. Тут його родина мала маєтності, тут його коштом (а одержавши чин хорунжого, він отримав значне річне забезпечення в сумі 400 рублів) побудовані церкви – Вознесенська в Коропі (освячена 1764 року) та Різдва Богородиці з дзвіницею у Рождественському (1796). Рождественська церква частково будувалася коштом Юркевича, а частина грошей була зібрана з кожного двору і кожен мешканець мав відробити на будівництві певну кількість днів. На замовлення Юркевича креслення церкви виготовили італійські майстри, вони ж керували будівництвом.

Перша поява Юркевичів у Рождественському датується 1730 роком. За переписом 1781 року за ними значилося підсусідків: грунтових – один двір і убогих – одна хата. На той час село належало генералу фон Штофельну. Але від 1785 року Юркевичі зуміли заволодіти більшістю наділів Штофельна і стали повноправними володарями села аж до 1917 року. Крім іншого, значного, господарства тут у них працювали два спиртових заводи. Церква Різдва Богородиці була усипальнею родини. З одним із синів П. Юркевича – Іллею – пов’язують заснування хутора Ілльовщина (тепер Єгорівка) поблизу Рождественського.

Найзначнішою і найбагатшою людиною був П. Юркевич і в Коропі.

Його нащадки мешкали в Коропі та Рождественському ще й у ХІХ та ХХ століттях.

 

Нікітін Василь Миколайович
Український поет, журналіст, лауреат журналістської премії імені Василя Блакитного

Народився 16 березня 1948 року на хуторі Борисове Новгород-Сіверського  (Коропського) району Чернігівської області. Закінчив початкову школу в сусідньому селі Тарасівка, восьмирічку – у селі Вільне, одинадцять класів – у селі Краснопілля Коропського району (1966).

У 1966 – 1971 роках навчався на філологічному факультеті Ніжинського педагогічного інституту імені М. Гоголя, де отримав фах учителя української мови й літератури. 1971 року прийшов на роботу кореспондентом до колективу Коропської районної газети «Нові горизонти». Через рік обійняв посаду завідуючого відділу, ще через п’ять років – заступника редактора. У 1979 – 1981 роках навчався на відділі журналістики Вищої партійної школи при ЦК Компартії України. Від 1981 року працював редактором Коропської районної газети «Нові горизонти». Під його керівництвом районка стала однією з кращих в області, а його талант публіциста був відзначений обласною журналістською премією імені Василя Блакитного. Він вирізнявся уважним ставленням до людей, принциповою життєвою позицією, порядністю.

У шкільні і особливо в студентські роки яскраво проявився його поетичний талант. Навчаючись в інституті, був активним членом літературної студії, якою керував Д. Наливайко. Працюючи в «Нових горизонтах», згуртував навколо себе творчий потенціал району, допоміг багатьом початківцям повірити в себе. Прискіпливо готував до друку свою першу книгу. На жаль, за життя поета їй не судилося побачити світ. Його першу й єдину, але таку вагому поетичну збірку «Полиновий сміх» видали друзі 1992 року. В його пам’ять на Коропщині заснована літературно-мистецька премія імені Василя Нікітіна.

Помер 10 жовтня 1991 року.

 

Васько Гаврило Андрійович
Український живописець, портретист, відомий педагог

Народився 1820 року в місті Короп на Чернігівщині. За походженням – міщанин.

1844 року закінчив Петербурзьку академію мистецтв. У 1847-1863 роках працював у Київському університеті Святого Володимира, вчителем рисунку та завідувачем кабінету живопису та класів рисунку. На цю посаду було запрошено Тараса Шевченка, та весною 1847 року його заарештували за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві і посаду обійняв його колега Гаврило Васько. Мистецтвознавці відзначають його як талановитого художника й успішного педагога. Разом з викладацькою роботою він займався комплектуванням та збереженням університетської художньої колекції, багато часу приділяв реставрації творів живопису. Одночасно працював художником у приватному музеї Василя Тарновського, для якого створив серію портретів історичних діячів України, зокрема – й останнього гетьмана України Кирила Розумовського (нині експонується в палаці в Батурині).

За вислугу років 1851 року отримав звання титулярного радника, 1858 року його нагороджено пам’ятною бронзовою медаллю на андріївській стрічці. Зі скасуванням 1863 року викладання рисунку, живопису й архітектури в Київському університеті влаштувався вчителем малювання до 1-ої київської гімназії.

Помер близько 1865 року.

За оцінками мистецтвознавців, художня, педагогічна, музейна, реставраційна діяльність Гаврила Васька відіграла позитивну роль у розвитку української культури.

 

Куліш Пантелеймон Олександрович
автор першої фонетичної абетки для української мови

 Український письменникфольклористетнографмовознавецьперекладачкритикредактор, видавець, філософ історії. Автор першої фонетичної абетки української мови, яка лежить в основі сучасного українського правопису та мовлення.

Іван Франко називав Куліша «перворядною зіркою» в українському письменстві, «одним із корифеїв нашої літератури». Відомий найбільше як перекладач Біблії та як автор першого українського історичного роману «Чорна рада». Член Сербської академії наук та мистецтв (від 1892).

Активно сприяв розвиткові української літературної мови, науки, філософії, історії.

Народився 7 серпня 1819 року в містечку Воронежі Чернігівської губернії. Навчався в Новгород-Сіверській гімназії. Першим його літературним твором була оповідка «Циган», яку він витворив із почутої від матері народної казки. З кінця 1830-х років Куліш — слухач лекцій у Київському університеті. Дістав посаду викладача в Луцькому дворянському училищі. Згодом працює в Києві, у Рівному, а коли журнал «Современник» починає друкувати в 1845 році перші розділи його славетного роману «Чорна рада», запрошують його до столиці на посаду старшого вчителя гімназії і лектора російської мови для іноземних слухачів університету. Через два роки Петербурзька Академія наук посилає Куліша у відрядження в Західну Європу, куди він вирушає із своєю вісімнадцятирічною дружиною Олександрою Михайлівною Білозерською, з якою побрався 22 січня 1847 року. У Варшаві Куліша як члена Кирило-Мефодіївського товариства заарештовують і повертають до Петербурга. Його ув’язнили на два місяці в арештантське відділення шпиталю, а звідти відправили на заслання в Тулу. Після довгих клопотань здобув посаду у канцелярії губернатора, а згодом почав редагувати неофіційну частину «Тульских губернских ведомостей». У 1850-х повертається до Петербурга, де продовжує творити, хоча друкуватися деякий час він не мав права.

Працюючи у Варшаві в 1864 — 1868 роках, з 1871 року у Відні, а з 1873 — у Петербурзі на посаді редактора «Журнала Министерства путей сообщения», він готує тритомне дослідження «История воссоединения Руси». В останні роки життя оселяється на хуторі Мотронівка поблизу Борзни Чернігівської губернії. Куліш багато перекладає, особливо Шекспіра, Гете, Байрона, готує до видання в Женеві третю збірку поезій «Дзвін». У змаганні знесиленого тіла з творчим духом і пішов Пантелеймон Куліш з життя 1897 року на своєму хуторі Мотронівка. Твори: – перший україномовний історичний роман «Чорна рада» – гумористичні оповідання: «Циган» «Пан Мурло» «Малоросійські анекдоти» – оповідання на тему нещасливого кохання: «Гордовита пара» «Дівоче серце» – історичні оповідання: «Мартин Гак» «Брати» «Січові гості» – роман «Михайло Чарнишенко, або Малоросія 80 літ назад» – романтично-ідилічне оповідання «Орися».

 

Лук'яненко Левко Григорович
політичний діяч, один із ініціаторів оголошення незалежності України

Народився 24 серпня 1928 р оку у с. Хрипівка Городнянського району Чернігівської області . Вступив на юридичний факультет Московського університету ім. Ломоносова , спеціальність «Правознавство».

Після закінчення університету з 1958 року працював штатним пропагандистом Радехівського райкому КПРС, з 1959 року  — працівник адвокатури Глинянського району Львівської області. Працюючи адвокатом, він створює опозиційний по відношенню до радянської влади «Український робітничо-селянський союз» ( «Українська Робітничо-Селянська Спілка» ), який виступав за конституційне відділення України від СРСР. 21 січня 1961 року разом з іншими однодумцями заарештовано, засуджено до розстрілу, заміненого Верховним Судом УРСР 15 роками позбавлення волі. [4]

1976 року Левко Лук'яненко вийшов на волю і став одним із засновників « Української Гельсінкської групи» . Наступного року його знову заарештували і засудили до 10 років тюремного ув'язнення і 5 років заслання. 1988 року Левко Лук'яненко вийшов на волю. Таким чином він провів 26 років свого життя ув'язнений.

29 квітня 1990 року Левко Лук'яненко з групою своїх соратників створив Українську республіканську партію (УРП), головою якої його було обрано.

1 грудня 1991 року він брав участь у президентських виборах . За нього проголосувало 1432556 осіб (4,49%).

У 1992—1993 роках Левко Лук'яненко був послом України в Канаді . У зв'язку з цим він не висував свою кандидатуру на посаду голови УРП (1992 був черговий з'їзд УРП). Однак він залишився впливовим членом партії, обраний почесним головою УРП.

Левко Лук'яненко вважав, що він є українцем, а «імперія масово завозила московитів в Україну для розмивання генетичного коду українців». Він виступав проти поширення російських ЗМІ .

 

Тичина Павло Григорович,
поет

Народився 23 січня 1891 року в селі Піски на Чернігівщині в родині сільського псаломщика та вчителя у безкоштовній сільській школі грамоти народився український поет Павло Тичина. Родина була багатодітною – у Григорія Тимофійовича та Марії Василівни Тичин було 13 дітей.

Пізніше закінчив Чернігівське духовне училище та Чернігівську духовну семінарію. Товаришами Тичини в семінарії були відомий хоровий диригент Григорій Верьовка, поет Василь Елланський (Василь Еллан-Блакитний), письменник Аркадій Казка та інші відомі пізніше діячі української культури. З 1911 року Павло Тичина був активним учасником «Літературних субот» Михайла Коцюбинського в Чернігові, з яким поета познайомив художник Михайло Жук.

Після закінчення семінарії вступив на економічний факультет Київського комерційного інституту (який так і не встиг закінчити через революційні події), одночасно працював редактором відділу оголошень газети «Рада» і технічним секретарем редакції ліберального україномовного журналу «Світло», помічником хормейстера українського театру Миколи Садовського, підробляв у статистичному бюро чернігівського земства.

Друкуватися почав ще в 1912 році, тож Українську революцію зустрів уже відомим поетом молодшого покоління. Утім, в революційних подіях особисто участі не брав, більше відгукувався на історичні події віршами, які (зокрема «Пам’яті 30-ти», «На майдані», «Як упав же він з коня…» та ін.) принесли йому славу натхненного співця «краси нового дня». Працював у журналі «Мистецтво», в державному видавництві «Всевидат», завідував літературною частиною в Київському театрі імені Шевченка, політкомісаром якого був Олександр Довженко, на інших роботах.

У 1920-му році їде в тур Правобережною Україною від Києва до Одеси з  Другою мандрівною капелою «Дніпросоюзу» на чолі з Кирилом Стеценком – як репортер і як другий диригент. Пізніше сам організував хор, з яким виступав до переїзду до Харкова.

У 1923 році опиняється в Харкові, тодішній столиці УРСР. Працює в журналі «Червоний шлях», входить до щойно заснованої спілки пролетарських письменників України «Гарт». 1926 року бере активну участь у створенні ВАПЛІТЕ (Вільної Академії пролетарської літератури) на чолі з Миколою Хвильовим, куди увійшли й колишні члени «Гарту».

Великий вплив на Тичину мав арешт у «Справі про організацію банди з метою підриву Радянської влади» органами ДПУ навесні 1923-го його брата Євгена, регента хору в Новій Басані, якого звинуватили в «українізації церкви». Тоді Павло фактично врятував його, переговоривши зі слідчими і написавши розписку, що брат нікуди не виїде без спеціального дозволу.

Уже в середині 1920-х вірші Тичини стають все більше «радянськими» та «ідеологічно правильними».  Василь Стус у своїй літературній розвідці «Феномен доби: сходження на Голгофу слави» на початку1970-х писав про це більш категорично: «Як би там не було, Тичина — така ж жертва сталінізації нашого суспільства, як Косинка, Куліш, Хвильовий, Скрипник, Зеров чи Курбас. З однією різницею: їхня фізична смерть не означала смерті духовної. Тичина, фізично живий, помер духовно, але був приневолений до існування як духовний мрець, до існування по той бік самого себе. Тичина піддався розтлінню, завдавши цим такої шкоди своєму талантові, якої йому не могла завдати жодна у світі сила. Починалася смуга подальшої деградації поета, причому деградував покійний поет так само геніально, як колись писав вірші»

Сучасні дослідники називають Павла Тичину унікальним українським поетом однієї збірки – «Сонячні кларнети», яка започаткувала новий стиль в літературі – «кларнетизм».

Помер 16 вересня 1967 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі.

 

Лопатко Ярослав Вікторович,
загиблий захисник України

Ярослав Лопатко народився у Коропі, закінчив тут 9 класів. Здобувати освіту продовжив у політехнічному технікумі СумДУ. Підписав контракт для проходження військової служби у Збройних Силах України (ППО), потім продовжив його. Військова спеціальність Ярослава, як і цивільна, була пов’язана із технологіями.

Наш земляк був високо відзначений за службу, зокрема під час захисту нашої держави в зоні АТО.

Прізвище захисника є серед інших в Указі Президента України №79/2022 «Про відзначення державними нагородами України» від 28 лютого цього року:

«За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі постановляю… нагородити медаллю «За військову службу Україні»…  ЛОПАТКА Ярослава Вікторовича».

Від отриманих ран у бою під Харковом загинув у віці 27 років.

 

Торшин Петро Валерійович,
загиблий захисник України

Петро Торшин народився в с. Риботин Коропського району. Тут навчався в школі. Був дисциплінований і старанний, найбільше любив точні науки, активний у громадському житті, любив працювати руками — допомагав по господарству вдома, залюбки займався столярною справою.

Після школи вивчився в Глухівському коледжі на механіка-водія. Кілька років працював електриком Нехаївської дільниці експлуатації електромереж. Потім поїхав у столицю. Здобув вищу освіту, влаштувався в «Укренерго», згодом почав працювати провідним інженером у Верховній Раді.

… Після вторгнення російського загарбника на нашу землю, Петро Торшин відправив дружину і маленького 5-річного сина за кордон, а сам став на захист України. Спочатку був призваний до роти охорони, потім — переведений у військову частину.

Тяжке поранення отримав у селі Нижнє Покровське під Бахмутом. Ворог почав обстріл із мінометів і танків, пішла ворожа піхота, почався ближній контактний бій. Петро Торшин отримав кульове поранення в руку. Були й інші поранені. Евакуація з-під обстрілів була важкою… Наш земляк втратив багато крові, проте все ж вдалося вирватися із небезпеки. Однак справжня біда була попереду... Одна мить — евакуаційний чотиритонний броньований Hummer кинуло, наче іграшковий. Поранені, які їхали всередині, всі опинились зовні, дехто без свідомості…

Все  трапилося 18 липня. Цей час життя нашого земляка намагалися врятувати в госпіталі міста Дніпра. Та 25 липня 2022 року серце Петра Торшина зупинилось.

 

Потієнко Анатолій Юрійович,
загиблий Захисник України

Народився 13 серпня 1983 року в селі Придеснянське Коропського району Чернігівської області в сім’ї колгоспників. Навчався в Городищенській неповній середній школі. Однокласники запам’ятали його як доброзичливого, спокійного хлопця, завжди готового прийти на допомогу іншому. З 1998 року розпочав свою трудову діяльність у рідному селі у ТОВ «Дружба». У 2001 році був призваний до лав Збройних сил України, служив у внутрішніх військах в м. Києві. Після служби в армії юнак повернувся працювати у рідне село.

В 2008 році виїхав у Прилуцький район в село Валки. Там Анатолій створив сім’ю, де народилася донечка Даша. Працював у місцевому фермерському господарстві. 31.03.2014 року Потієнко А. Ю. був призваний Коропським РВК до військової частини в Гончарівську Чернігівської області. Потім був переведений до військової частини в м. Біла Церква.

23 серпня 2014 року Анатолія відправили в зону АТО. Служив у складі кулеметної обслуги механізованої роти мехбатальону 72–ї механізованої бригади польова пошта В 0849. У ніч з 7 на 8 січня 2015 року під час нападу диверсійної групи на опорний пункт солдат Анатолій Потієнко загинув геройською смертю від кулі снайпера в районі села Новогнатівка Волноваського району Донецької області. Похований у Прилуцькому районі в селі Боршна.

Пам’ять героя вшановано меморіальною дошкою у приміщенні колишньої Городищанської ЗОШ I-II ст., де навчався А.Потієнко, також його ім’я увіковічнене на меморіальному знаку «Героям Небесної сотні та воїнам АТО» в Коропі.

Указом Президента України № 76/2016 від 1 березня 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

 

 

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь