Інтерв'ю з головою громади
В березні – коли йшли бойові дії на Чернігівщині – говорив з колишнім керівником однієї поважної установи. Серед іншого він сказав: «Кожного дня дякую Господу, що в даний час не при посаді!».
... Важко зараз керівникам – величезна відповідальність і незвична робота, до якої не всі готові.
В середу ввечері – по телефону – розмовляю з Володимиром Куніциним…
- День сьогодні складний, провели в останню путь нашого захисника. Дуже боляче дивитись на страждання родини – як це винести? Плакали всі люди на похороні… Стільки слів привітних почув про Станіслава… В душі і жаль, і величезна повага до хлопців, які на передовій, захищають нас і, на жаль, гинуть. Війна. – розповідає голова громади – Першочергове завдання зараз – допомога військовим. Від них залежить доля країни. Те, що в наших силах – робимо для них. Звичайно, будемо турбуватись і про родини загиблих воїнів.
- Як живеться громаді?
- Стараємось забезпечити життєдіяльність всіх служб, необхідних людям. А зараз це важко. Головна проблема – брак пального. Ми створили запаси – та вони закінчуються. А допомагати треба і правоохоронним органам, і військовим, і швидкій допомозі, і пожежникам. Багато пального йде на комунальні служби – вивіз сміття, нечистот, на довіз гуманітарки, інше.
Другий виклик для нас – фінансові проблеми. Різко зменшились податкові надходження - хтось закрив бізнес, хтось заробляє гроші, а не сплачує податки. І навіть тими коштами, що в нас є, ми не можемо користуватись – казначейство не проводить платежі. Ось, днями, буревій – люди приходять по допомогу, треба латати дахи стареньким, одиноким людям. А купити шифер не можемо… Не можемо придбати елементарні речі. Добре, що в нас були старі запаси – багатьом допомогли.
Та труднощі тимчасові – все наладиться.
- Лютий, березень 2022-го року… Як пережили ви особисто ці страшні місяці, коли громада була в тилу ворога?
- Складно, як і всі… На цей рік було стільки планів! У шаленій конкуренції з іншими громадами ми виграли конкурс на реконструкцію спорткомплексу – в нас повинна була з’явитися споруда європейського класу. Планували серйозно оновити Коропську школу. В кінці року у нас мав запрацювати магазин АТБ… Було ще так багато мирних планів. Та 24 лютого все змінило.
Переживав, звичайно, за людей, за свою родину – вона була поряд. Розумів, що якщо росіяни прийдуть до нас – перший візит завжди до голови громади…
Знаєте, днями я зустрічався у Чернігові з колегами – керівниками громад від «Рідного дому», нас запрошував Владислав Атрошенко - їх було більше 20-ти. Послухав їхні історії, а до всіх – крім Коропської громади – завітали з недобрими намірами російські війська. Були громади, через які колони просто проїжджали, не зупиняючись. Якщо бачили блок-пост на в’їзді у населений пункт – зносили його вистрілами з танків і ще кілька хат поряд, на всяк випадок.
Були громади, де вороги хазяйнували. Нещадно пресували голів громад, старост, їхні родини. Тиск був шалений. Били нещадно, садили в підвали, викрадали. Одна жінка – керівник громади – розповідала, що перед нею поставили її дітей віком 14 та 16 років, стріляли під ноги. Бабуся цього не витримала – стався розрив серця, дядька розстріляли. Такими методами схиляли до співпраці.
Скрізь знайшлися люди, які не зовсім достойно себе вели, раділи ворогу – та їх було зовсім мало, одиниці…
На щастя, до нас вороги не зайшли. І жителі громади не пройшли тест: герой чи боягуз? Одна справа вдавати героя, коли ворог далеко, зовсім інша – коли він перед тобою, з автоматом у руках і з десятком танків за спиною.
… Шок в мене був кілька годин – потім з колегами взявся за роботу. Відразу дали вказівки старостам щодо безпеки, поставили їм завдання. І почали допомагати людям - чим могли, забезпечували життєдіяльність громади.
Зірвано мости, громада фактично відрізана від «великої землі»… Хліб… Чужі підприємці відразу перестали його завозити до нас. Шукали зерно, купували – хтось нам його давав безкоштовно. Працівники нашого комунального підприємства мололи зерно в Риботині та в Пустій Греблі, забезпечували мукою хлібзавод. І дівчата на хлібзаводі – справжні героїні, падали з ніг від утоми, та не зупинялись.
До громади приїхали майже дві тисячі внутрішньо переміщених осіб. Всі, хто звертався щодо поселення, були влаштовані – це величезна робота. Допомагали їм продуктами харчування, одягом, дровами. Не всім, звичайно, та багатьом. Щоденно в селищній раді стояли величезні черги людей, які потребували допомоги.
Багатьох, хто приїжджав вночі, безкоштовно селили в готелі «Космос» (більше п’ятисот людей) та в терцентрі. Шкільними автобусами вивозили людей з під Чернігова. Водії автобусів – неймовірні, їх підіймали в будь-який час – і в дорогу. Тож від усіх дякую Веремієнку С.І., Левчику В.Г., Євфіцу М.І., Ступаку А.М., Свердлову О.І!
Без сліз вдячності не можна було дивитись, коли приїжджали буси, машини з сіл – люди збирали і везли продукти, засоби побуту для наших воїнів та внутрішньо переміщених осіб, за що їм велика вдячність.
Допомога воїнам на передову доставлялась неодноразово через сміливих людей.
Справжніми героями були працівники ЦНАПу селищної ради, які спільно з відділом соціального захисту РДА реєструвати внутрішньо переміщених осіб – працювали з 6-ти ранку до ночі, без вихідних.
Комунальне підприємство «Благоустрій» надавало всі звичні послуги, в тому числі з поховання (у разі відсутності коштів - безкоштовно).
А ще на території громади – заклади для престарілих людей, Черешенський ліцей – де залишились діти, лікарня. Всім старались допомогти.
2 тони пального ми надали коропській самообороні, наша техніка допомагала облаштовувати блокпости.
На жаль, в цей час, у березні, мені неодноразово погрожували, аж до фізичної розправи… Хотіли, щоб я злякався і втік кудись. І погрожували не російські окупанти – а свої… Боротьба за владу йшла і в той час.
Мені допомогло те, що поряд завжди була дружина. Вона в усьому підтримувала, всі негаразди, весь тиск переживали разом. А на роботі Олена Вікторівна організувала плетіння сіток для військових, виготовлення інших речей.
А взагалі, коли йде війна, найменше хочеться з’ясовувати стосунки. Хочеться менше бруду, а більше добрих справ.
- Не дивлячись на всі складнощі, Короп гарний, чистий, вибілений, квітує. Як це вдається?
- Був би ще кращим, якби вдалось залатати ями на дорогах. 7 вагонів щебеню приїхало, та брак пального заважає запустити асфальтовий завод.
Короп гарний – тому що трудились люди, які його колись планували і робили. І нам - у минулому році - вдалось зробити чимало: тротуари, лавочки, інше…
Свій робочий день починаю із розмови з озеленювачами, з хлопцями, які косять траву, з працівниками, які прибирають вулиці…
Багато краси роблять люди за свої кошти – біля своїх установ, обійсть.
Приємно, що у важкий час нам підставляли дружнє плече! Це і Чернігівська обласна військова державна адміністрація, і обласна рада, і Новгород-Сіверська військова державна адміністрація! Значну допомогу надали СТОВ «Агрольон» - Михалишин В.С., ТОВ Черешеньки - Андрущенко О.М., фермер Ю.М. Величко.
Від усіх людей я вдячний і нашим молочникам – ПСП «Лукново», фермерам з Краснопілля, Світлані Карацюбі, тому ж ТОВ Черешеньки!
На дуже високому рівні працює КП «Благоустрій», керівник В.В. Зуй. Задоволені роботою КП «Вода», керівник І.Ф. Бориско, до речі, в минулому році проклали 520 м нового водогону – і взимку не було поривів.
Вдячний і працівникам апарату селищної ради – змінили профіль роботи: грузять гуманітарку, розвантажують, якщо треба – їдуть в далекі рейси.
Молодці старости – їм нелегко, допомагаємо слабо. Та вони справляються, десь знаходять пальне, інший ресурс, згуртовують людей!
Я вдячний і освітянам, і медичним працівникам, і всім жителям громади, хто був поряд з людьми, допомагав ближньому.
А найбільше - чоловікам, які взяли в руки зброю - і поїхали захищати країну.
- Володимире Миколайовичу, люди жаліються, що не всі отримали гуманітарну допомогу.
- На підході ще два вагони з продуктовими наборами – і тоді отримають.
До речі, я вдячний всім, хто надав нашим людям гуманітарну допомогу. Ціни скрізь виросли, доходи зменшились – і допомога вчасна.
- Організувати доставку важко?
- Важко, тому що дороге пальне – проплати через казначейство неможливі. Ось привезли з Новгорода-Сіверського макарони і засоби гігієни. Треба було заправити фуру 80 літрів солярки і заплатити зі своєї кишені 3 тисячі гривень за машину. І так часто, іншого виходу нема.
За доставку гуманітарки, яка надійшла в Червоний Хрест, заплатили 12 тисяч гривень.
До речі, Т.М. Онопка і Червоний Хрест багато добра зробили для людей!
- Ви жалієте, що опинились на відповідальній посаді у такий важкий час?
- Ні – не жалію, мені подобається працювати для людей. Збагачуватись – це не моє. В мене було 178 га землі, позбувся її коли став головою РДА - хотів якісно виконувати свої обов’язки. Була б в мене земля, вирощував би зерно – і жив би собі спокійно…Раз в місяць давав би 200 гривень на якийсь дитячий чи спортивний захід – і всі мені б щиро дякували!
А на посаді голови громади чи району ти вкладаєш у роботу всю душу, багато особистих коштів – і отримуєш шквал критики за будь що. Щоб не зробив – певним людям все не так.
- На закінчення розмови…
- На закінчення хочу сказати, що головне – перемога у війні. Тоді буде і громада, і кошти, і стадіони, і школи – все буде! Тож головні зусилля, фінанси – на допомогу військовим.
Ще хочу попросити людей – щоб думали, що писати у соціальних мережах. Ніякі локації, ніякі масові заходи не анонсувати. Є приклади, коли після реклами у соцмережах були обстріли та гинули люди.
В кожного схудли гаманці – та люди залишились людьми, відгукуються на заклики про допомогу, допомагають слабшим, нічого не жаліють для воїнів. Можу сказати – наша Громада достойно пройшла важкий шлях початку війни!
Перемога буде за нами!
Розмову вів Володимир Лучко
