Невимовного болю завдала сьогоднішня страшна звістка
Від отриманих ран у бою під Харковом загинув наш земляк, 27-річний коропчанин ЯРОСЛАВ ЛОПАТКО. Наш захисник, світла, добра, щира людина…
… Ярослав Лопатко навчався в Коропській школі, закінчив тут 9 класів. Здобувати освіту продовжив у політехнічному технікумі СумДУ. Підписав контракт для проходження військової служби у Збройних Силах України (ППО), потім продовжив його. Військова спеціальність Ярослава, як і цивільна, була пов’язана із технологіями.
Наш земляк був високо відзначений за службу, зокрема під час захисту нашої держави в зоні АТО.
Прізвище захисника бачимо серед інших і в тексті Указу Президента України №79/2022 «Про відзначення державними нагородами України» від 28 лютого цього року:
«За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі постановляю… нагородити медаллю «За військову службу Україні»… ЛОПАТКА Ярослава Вікторовича».
− Ярослав був дуже відповідальним, завжди старався прийти на допомогу, − розповідає двоюрідна сестра захисника, коропчанка Яна Шаповал. Вона зізналася, що останнім часом бачитися їм вдавалося нечасто, тому що Ярослав жив у Харкові й рідко бував у Коропі. А ось зв’язок через інтернет вони тримали постійно. Своїй двоюрідній сестрі Ярослав багато розповідав про службу, ділився успіхами.
− Ярослав дуже любив проводити час із друзями, був компанійський, як кажуть − «заводила», − продовжує Яна. – Коли приїздив до Коропа, то завжди намагався побачити своїх кращих друзів.
Валерій Семенов – один із таких людей, друг дитинства Ярослава. Він у телефонній розмові поділився багатьма теплими спогадами про друга, про спільне коропське дитинство і юність:
− Ми жили поряд, біля лісу. Все дитинство грали у футбол: ходили пиляти ручними пилками перекладини, між деревами майстрували «ворота»… Влітку дуже любили їздити на Панське купатися.
Дитячу дружбу Ярослав і Валерій зберегли й надалі:
− Коли приїздив із Харкова в Короп, то завжди телефонував: «Де ти? Як ти?». У компанії був «культмасовиком», любив збирати друзів вдома у бесідці, яку змайстрував разом з батьком, − продовжив ділитися спогадами Валерій. – Він був дуже добрим, світлим, щирим…
Глибоко сумуємо та висловлюємо співчуття усім рідним і близьким Ярослава, батькам Віктору Яковичу і Надії Олексіївні, брату Владиславу… Усім, хто знав і любив воїна!
Хай Господь дасть вам сил і витримки...
Вічна пам’ять і слава нашому захиснику!
Герої не вмирають!
