В Атюші вшанували пам'ять захисника України Станіслава Ковтуна
В кого є діти, розуміє, що таке страх, переживання за дітей…
Не подзвонила донечка ввечері – і вже хвилюємось: що там?
І так по декілька разів на день: «В тебе все нормально?» У відповідь: «Все добре». І ми щасливі…
А як пережити, коли дитина на війні? А як, коли вона у самому пеклі – в зоні танкових боїв? Як знайти сили жити, коли в хату заходять статечні люди у військовій формі з похиленими головами, ховають заплакані очі, і кажуть завмерлій мамі: «Ваш син загинув як герой!»
Сім років тому, в такий же спекотний день 31 липня, Станіслав Ковтун загинув під Шахтарськом у танковому бою.
Красень, атлет, молодий чоловік зі світлою головою і з відданим Україні серцем полинув з журавлиним клином у вічність. Він з Небес захищає Україну. А мама…
А мама зверталась сьогодні до учасників мітингу - біля пам’ятника воїнам в Атюші - журливими словами:
- Дорогі земляки! Я вже сьомий раз стою перед вами, сьомий раз дякую за те, що пам’ятаєте за мого сина… Снайперська куля, яка влучила Станіславу в голову, влучила і у моє серце, розбила його на шматки – і вже протягом семи років я не можу ці шматки склеїть у єдине ціле.
Кажуть, що час лікує. Не правда – не вірте…
…
Пані Тамара розповіла про хід отого страшного танкового бою: чотири дні під вогнем, без їжі, майже без води… Мужність, любов до України, і снайперська куля. Станіслав загинув, але врятував екіпаж свого танку – всі хлопці залишились живі. В словах матері була біль, і в її словах була гордість: син у ті важкі дні поводив себе, як справжній герой. Їй дуже жаль свого сина, але вона пишається ним. Адже він став людиною, яку можна мати за взірець патріотизму. Він, понад усе, любив Україну і свій народ.
До людей, до пані Тамари зі словами підтримки та патріотизму звернулись голова громади Володимир Куніцин, староста села Атюша Станіслав Пилипець, військовий комісар Володимир Бойко, волонтер і найперший помічник Тамари Петрівни в багатьох справах Андрій Ігнатов.
Звучала журлива пісня від неповторної Насті Башук. Люди плакали, згадували Станіслава – живим, всі ж його знали… І нема з нами Героя.
Біль Тамари Петрівни не втихне, та вона раділа, що не забули її сина, дякувала всім.
Поїхали на кладовище, до затишної могилки.
Потім – пом’янули Станіслава в кафе «Низок».
Далі Володимир Куніцин заїхав на хвильку в Атюшівську школу, разом зі старостою, з теперішнім та колишнім директором обговорили питання ремонту школи…
А мені так сумно – не міг заспокоїтись після журливої пісні Насті Башук.
Все було дуже гарно: влада громади, староста села, працівники Будинку культури постарались.
До Тамари Петрівни приїхали гості, посидять сьогодні біля неї.
Та настануть безсонні ночі – і сина не буде поряд з нею. Як це пережити?
Як казав у своїй промові Володимир Куніцин: «Незалежність не може бути подарована, вона виборюється кров’ю».
На жаль, проливається кров найкращих синів України.
Володимир Лучко, фото автора
31 липня 2021
